Ви­яв­лення, На­зар Білик

 

                                                                        

   В ро­боті «Ви­яв­лення» зафіксо­вано мірку­ван­ня ав­то­ра про ото­чен­ня, в яко­му зна­ходить­ся лю­дина.  Ад­же се­редо­вище фор­мує наш вибір, мо­делює світог­ляд та подібно до хро­мосом­но­го ко­ду впли­ває на  на­ше жит­тя. 

 

В центрі ком­по­зиції  ми ба­чимо по­рож­не­чу з кон­ту­рами та об­ри­сами людсь­ко­го тіла, – по­рож­не­чу, кот­ра і ото­тож­нюєть­ся з осо­бистістю. Во­на не мог­ла б існу­вати, ми б не змог­ли її по­бачи­ти  без вер­ти­каль­ної, ок­руглої ма­си тяж­ко­го ме­талу, що її ви­яв­ляє. Ця ма­са – простір, ма­са пе­реду­мов та об­ста­вин,  котрі нас ок­реслю­ють.

 

В скуль­птурі людсь­ка пос­тать  ство­рена ме­тодом «від зво­рот­но­го», во­на ви­яв­ле­на се­редо­вищем. У відсут­ності ре­аль­но­го об’єму при­сутній об’єм у­яв­ний,  і са­ме він стає ємністю для на­пов­нення: ціннос­тя­ми, іде­ями, світог­ля­дом …