Євген Примаченко - Покоління
У цій пластичній композиції я звертаюся до однієї з найдавніших тем світового мистецтва — архетипу батьківства та безперервності життя.
Мені було важливо побудувати пластичну мову на узагальнених формах, де кожен елемент працює на багаторівневу смислову структуру. Відмова від індивідуальних рис дає змогу кожному впізнати в цих образах власний досвід — досвід дитинства, турботи, любові чи втрати.
Масивний силует дорослого осмислено як своєрідний просторовий купол — жест, що фізично огортає й захищає малюка. У цій роботі для мене важливий діалог із пластичною традицією Генрі Мура, який після Другої світової війни відкрив універсальну мову гуманізму через тему матері й дитини. Я продовжую цей діалог уже крізь досвід сучасної України. Війна, життя під обстрілами разом із родиною, постійне відчуття загрози неминуче змінюють семантику цього образу: обійми перестають бути лише знаком любові й стають знаком захисту — межею між життям і смертю.
Минуле, сучасне й майбутнє співіснують в одному пластичному жесті. Життя, що передається від покоління до покоління, утворює ланцюг, який не здатна розірвати війна.
