Із серії Ultra C

Час не зу­пиняєть­ся, історія не за­вер­шуєть­ся. Та, навіть най­дрібніші і на пер­ший пог­ляд не­важ­ливі події, що відбу­ва­ють­ся  – виз­на­ча­ють на­ше жит­тя, ад­же ви­водять за межі, ви­бива­ють із зо­ни ком­форту, штов­ха­ючи до но­вих зру­шень. Як ху­дож­ник, я вис­ту­паю ре­конс­трук­то­ром тієї подієвої кан­ви, що відбу­ваєть­ся пер­ма­нен­тно, бе­зупин­но і з якої скла­даєть­ся на­ше жит­тя. В про­екті зоб­ра­жен­ня пов­сякден­них, зви­чай­них дій, по­казані че­рез ти­пажі своєї епо­хи, які пе­рет­во­рю­ють­ся на істо­ричні фан­то­ми. З од­но­го бо­ку зоб­ра­жені події – не важ­ливі, з іншо­го бо­ку – вічні. І те і інше є ілюзією. Техніка зоб­ра­жен­ня ро­бить й­ого схо­жим чи то на фрес­ку з фак­турним кро­келю­ром, чи то на ак­ва­рель­ний ма­люнок – підкрес­лює своєю ду­альністю ілюзію по­зача­совості. Так, ос­новним по­силом стає візу­алізація то­го, як пра­цює час. Ви­перед­жа­ючи й­ого, я на­мага­юся по­бачи­ти що бу­де. При ць­ому ро­боти в май­бутнь­ому вже бу­ли, ад­же зіста­рені. Зоб­ра­жене не ми­нуле і не май­бутнє, во­но по­за ча­сом. Це все бу­ло, чи ще бу­де? Так, од­на істо­рич­на епо­ха, що не прий­ня­ла тра­диції епо­хи ми­нулої, «ме­рех­тить» крізь іншу. «Час» в про­екті на­че прог­рає «вічності». Іронія в то­му, що бу­денні події, мов би не важ­ливі у житті, нас­правді є про­цеса­ми вічни­ми, цінни­ми, дик­то­вани­ми людсь­ки­ми пот­ре­бами та при­родою, не­залеж­ни­ми від істо­рич­них чи ево­люцій­них подій.

Ф. Ніцше, роз­робля­ючи кон­цепцію «нес­воєчас­но­го», вка­зував, що «довіра до прий­дешнь­ого за­лежить, як в ок­ре­мої лю­дини, так і в на­роду від то­го, чи існує для нь­ого лінія, що відділяє дос­тупне зо­ру та світле від неп­ро­ник­но­го для світла й тем­но­го; за­лежить від то­го, чи вміє він од­на­ково доб­ре вчас­но за­бува­ти, так і вчас­но зга­дува­ти… » – все це має бу­ти для то­го, щоб діяти нес­воєчас­но, тоб­то у розріз з ча­сом, а зав­дя­ки ць­ому впли­вати на нь­ого. Так, ро­боти, зав­мерлі на по­розі миті, ста­ють низ­кою змістов­них та ху­дожніх опо­зицій, що поєдну­ють­ся з од­но­го бо­ку в єди­не па­радок­саль­но ціле – мен­таль­ний фан­том, а з іншо­го – візу­алізу­ють де­конс­трукцію ми­нуло­го в су­час­но­му суспіль­стві.